Чому айтівці повертаються до Харкова? Досвід фахівчині SoftServe
Kharkiv IT ClusterРелокація через війну в Україні стала вагомим викликом як для компаній, так і для самих айтівців. Адже це не лише переміщення робочих місць, але й зміна життєвого контексту. У цьому виявляється сила людської адаптації до непередбачуваних обставин, а також вагомість взаємопідтримки в ці непрості часи.
Але є інший досвід: коли айтівці знаходяться в безпеці на момент початку війни, але повертаються додому всупереч усьому. Яким чином і чому можна замінити безпеку на життя в місті, що знаходиться в 40 км від країни-агресорки, — Kharkiv IT Cluster з’ясовує у розмові зі Світланою Мусієнко, Senior Talent Operations Manager в SoftServe.
Початок війни
Світлана з 2011 працює у сфері ІТ. Разом з колегами та знайомими, часто подорожувала за кордон. Але ніколи не мала бажання виїхати з країни надовго: подорожі чи відпустки за кордоном — так, звичайно, але не життя там:
«Хоч я і подорожувала в різні куточки світу, бачила чимало цікавого, різні культуру й різних людей, але мені завжди гарно жилось в Україні. Думаю, що багато з тих, хто виїхав за кордон, добре зрозуміють мене: там багато класного, але вдома — дім», — поділилась Світлана.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Світлана перебувала у відрядженні в Мексиці, а її чоловік був у Харкові. На думку жінки, їй справді пощастило бути на початку війни поза Україною, адже таким чином вона мала можливість допомагати родині й колегам із координацією виїздів, житлом та паливом.
Пізніше, завдяки друзям із західних регіонів України, Світлана опинились з чоловіком у Львові. Тема стосунків на відстані для їх родини не нова — в минулі роки, на початку війни з росією, чоловік фахівчині працював на Сході.
«Досвіду стосунків на відстані у нас із чоловіком було чимало, тому вже в березні я приїхала в Україну, згодом лишившись спочатку у Львові на постійній основі. Мене охоплює сум від розуміння, що багатьом сім’ям сьогодні доводиться підтримувати стосунки на відстані. Це болюча тема, я можу тільки уявляти як їм складно», — додає жінка.
Хоч у Львові знаходиться купа колег Світлани, було з ким зустрітись, випити каву, поспілкуватись, тягнуло додому, в Харків, у своє звичне і улюблене місто. Щоправда, цей смуток був пов’язаний ніяк не з тугою за минулим. Скоріше навпаки — це відчуття того, що треба повернутися і захищати свій дім, допомагати містянам та захисникам Харківщини. Так і сталося.
Повернення додому та волонтерство
Волонтерство для Світлани — це спосіб спрямувати власну ненависть і агресію на росіян у конструктивне і продуктивне русло. А ще це її особистий спосіб боротьби. Збір коштів на обладнання, машини, тактичну медицину — лише незначна частина волонтерських потреб, які вдалося закрити Світлані з командою за цей період. Таким чином, працюючи на звичайній роботі в ІТ-компанії, вона має можливість допомагати тим, кому зараз набагато складніше, нашим військовим:
«У мене доволі міцна психіка, я стресостійка для того щоб зібрати себе докупи та робити потрібні речі», — поділилась Світлана.
Cвітлана розповіла, що також пишається діяльністю корпоративного фонду SoftServe «Відкриті очі». Цей фонд налічує багато проєктів, серед яких великий і важливий Drive for Life, який має на меті придбання великої кількості машин швидкої допомоги на фронт для евакуації поранених. До кожного автомобілю швидкої допомоги необхідне медичне обладнання, яке підбирається індивідуально, наприклад: ШВЛ, ларингоскопи, дефібрилятори, монітори пацієнта, додаткові ноші, кисневі концентратори та інше реанімаційне обладнання.
На сьогодні команда фонду разом з волонтерами передали понад 150 повністю укомплектованих медичним обладнанням таких машин швидкої допомоги та медичної евакуації на фронт, 24 з яких — на Харківський напрямок. За рік ці автомобілі змогли вивезти та врятувати приблизно 5 400 життів.
Чому люди почали повертатись до Харкова?
Харків — доволі динамічне місто. Саме в цьому полягає його фішка: в якому темпі харків’яни будують, відновлюють та створюють різноманітні речі. Харків завжди був доволі прогресивним і щедрим на таланти. Харківський офіс SoftServe сягнув відмітку 1,300 працівників напередодні повномасштабної війни — за три роки зріс більше, ніж втричі. Звісно, повномасштабна війна спричинила вимушений переїзд працівників з нашого регіону, та з квітня 2023 все більше і більше людей продовжують повертатись в Харків.
«Люблю спілкуватись з колегами з різних міст і маю можливість спостерігати різноманіття не тільки людських особистостей, а і культури та традицій в нашій великій країні. Наприклад, ми працюємо і вирішуємо питання в різному темпі, що є цілком нормальним, просто особисто для мене комфортним і зручним є звичний Харкову темп», — помітила Світлана.
Харків завжди був містом можливостей. Та окрім неймовірної динаміки життя міста, Харків — як би це банально не було, доволі зелене місто, тут клімат з помірною вологістю і зазвичай виражені сезони. Усе це, можливо, прості речі, про які навряд думають, допоки не мають змоги пожити інакше і порівняти.
«Прості речі, дрібнички, складаються в пазл. На сукупності причин ґрунтується те, чому я повернулася у рідне місто. Думаю, це так само спрацювало у великої кількості харків’ян, яким, на жаль, довелося виїхати в більш безпечні регіони, але вони чомусь повернулися. Вдома я почуваюсь набагато краще».
Любов харків’ян до свого міста є особливою. Варто пам’ятати про наш супротив у цій війні. Супротив, який почався багато років тому, ще з часів подій біля адмінбудівлі, про які точно пам’ятає Харків. Повернення додому — це частина нашого спротиву, прагнення жити нормальним життям і перемогти у війні з окупантами.
Перехід на українську: створення спікінг-клабу та остаточне знищення російської в усіх сферах життя
Як і для чималої кількості харків’ян, російська мова для Світлани була головною мовою для комунікацій. Але після 24 лютого все змінилося: жінка однозначно вирішила для себе здійснити перехід на українську, навіть коли найближчі ще не думали над цим. І зараз вона є гарним прикладом того, що перестати використовувати російську цілком можливо.
Для Світлани українська мова — це підкріплення національної ідентичності. За цей час жінка встигла започаткувати розмовний клуб. Із власної статистики поділилась, що відвідуваність занять складає 7-8 осіб, а на постійній основі ходять близько 5. За дев’ять місяців існування такого клубу, всі його учасники стали легко користуватись українською і постійно її практикують.
«Я дуже хочу підтримати тих, хто говорить суржиком. Ви класні, продовжуйте й надалі. Це добре, що ви пробуєте, помиляєтесь, але намагаєтесь поступово перейти на державну», — підмітила Світлана.
Як якісно й назавжди перейти на українську, якщо все життя розмовляли російською? У Світлани є декілька порад:
- читайте солов’їною, незалежно від того, що це: книжки, новини, статті тощо;
- зустрічаєте нове для себе слово — помітьте це, дізнайтесь його значення;
- дивіться цікавий український контент;
- якщо говорити поки складно, то можна почати з переписки (писати буде довше, ніж зазвичай, перший тиждень, але це принесе свої плоди зовсім скоро).
Особисто Світлані приємно, що і її рідне місто поступово українізується: усе більше й більше харків’ян говорять українською. І найприємніше — російські наративи про те, що люди зі Сходу не знають української, розбиваються вщент на таких прикладах.
Приєднуйтесь до прогресивного ком’юніті Kharkiv IT Cluster — станьте частиною унікального нетворкінгу і отримайте доступ до кластерних сервісів.
Підпишись на наш телеграм-канал, щоб бути у курсі подій
Також читай новини на наших сторінках в соціальних мережах:
